Канівщина для всіх пов’язана переважно з іменем Тараса Шевченка. Та історія її налічує тисячоліття. Здавна тут були стоянки первісних людей. На високих пагорбах розташовувалися великі поселення перших землеробів.
Суворо здіймалися вгору вали скіфських городищ. Досі височать де-не-де стародавні кургани...

Багато захоплюючих сторінок історії розгортає перед нами Канівщина.

Так, недалеко від могили великого Кобзаря, на території Канівського природного заповідника височить над Дніпром велична Княжа гора. Колись біля її підніжжя бурхлива Рось несла свої води до Дніпра. Стародавні слов’яни будували тут свої перші міста. З обширу цих земель йшло зародження Київської Русі. Сонце й буревії, мир і війни залишили свій відбиток на цьому краї. Рілля змінялася лісом, ліс — ріллєю. Минали століття. Схили гори обвалилися й частково оповзли. Яри покраяли землі навколо. Зараз тут буяють дерева та чагарники... Вони старанно зберігають таємниці Княжої гори.

Більше ста двадцяти років тому, в другій половині ХIX століття, селяни, які обробляли землю на Княжій горі, часто знаходили різні стародавні предмети — хрести, персні, сережки, сокири, зброю, знаряддя праці. Ці речі скоро потрапили до рук відомих колекціонерів того часу у Києві, Москві та інших містах. Загадками Княжої гори зацікавилися вчені. Проте особливих можливостей для історичних досліджень в ті часи не було. Здебільшого вони проводилися на кошти та за ініціативою самих вчених. Княжа гора не стала виключенням. Розкопки на ній розпочалися лише тоді, коли її купив видатний колекціонер української старовини Василь Тарновський. Він запросив вести розкопки на ній досвідченого археолога Миколу Федотовича Біляшівського та виділив кошти на ці роботи.

У 1890-1892 роках Микола Федотович проводив дослідження Княжої гори. За методикою археологічних робіт того часу він перекопав “мисову” частину гори 25 метровими траншеями. Землю з цих траншей просівали через спеціальні залізні решета, а потім скидали з гори вниз. Внаслідок розкопок було одержано велику кількість знахідок, проте не встановлено повного планування міста, його жител, майстерень чи господарських споруд. Таке завдання й не ставилось. Всіх цікавили лише знахідки, які можна було б показати в музеях. І дійсно, найкращі знахідки з Княжої гори скоро опинилися в найбільших музеях Києва, Чернігова, Москви. Потрапили навіть до Ермітажу.

Прекрасні вироби древньоруських ремісників чарували своїм виглядом, підтверджуючи майстерність та тонкий художній смак митців, які жили на Княжій горі понад одинадцять століть тому. Серед них були персні з дорогоцінним камінням, різноманітні сережки та височні кільця, прикрашені золотою зерню (мікроскопічними краплинками металу) або яскравою кольоровою емаллю, ковані та литі мідні і срібні браслети, більшість яких виблискувала красивим черневим візерунком, сплетені з тонкого дроту шийні прикраси - гривні, мереживо панікадил з бронзи, фігурні підсвічники, бронзові дзеркала з відполірованою поверхнею, численні хрести - складні, так звані енколпіони, прикрашені рельєфними та іншими зображеннями, різні види зброї і велика кількість сільськогосподарських і ремісничих знарядь праці та побутових предметів (Рис. 3, 4).
Було знайдено 12 скарбів із золотими та срібними прикрасами і один - із залізними предметами. Княжа гора зайняла друге після Києва місце по кількості древньоруських скарбів.
Загальне число знахідок становило кілька тисяч. Це вказувало на тривале заселення Княжої гори і її визначне місце в свій час.

Вже тоді цим питанням займався М.Ф. Біляшівський. Старанно дослідивши знайдені пам’ятки та відповідні історичні джерела, він дійшов висновку, що на Княжій горі знаходилось древньоруське літописне місто Родень. Підтвердженням слугувало літописне свідчення про місцезнаходження цього міста в гирлі річки Рось. В стародавні часи Рось і справді впадала в Дніпро якраз біля Княжої гори, і лише значно пізніше — в середині XIX століття — завдяки меліоративним роботами її гирло було переміщене на 8 км нижче за течією Дніпра. Пам’ять народу також зберегла згадку про місце, де жив князь — у назві гори. Нарешті, високі вали, помітні й досі, та велика кількість знахідок на ній також підтверджують справедливість висновку М.Ф. Біляшівського. На Княжій горі дійсно був Родень.

Але подальші дослідження цієї пам’ятки в той час не проводилися, не зважаючи ні на цікаві знахідки, ні на значення її для історичної науки. Час від часу знахідки з Княжої гори привертали до себе увагу істориків та мистецтвознавців, їх вивчали, проте історія самого міста, його забудова, господарство, етапи розвитку і причини загибелі залишалися не з’ясованими. Лише за радянських часів вчені знову повернулися до Родня. Багаторічні розкопки, нові методи археологічних досліджень дали можливість встановити картину життя далекого минулого. Княжа гора розкрила свою таємницю.

Перші слов’яни з’явилися на Княжій горі десь у VI-VII століттях. Про це свідчать окремі археологічні знахідки, як, наприклад, своєрідні застібки — антропоморфні фібули, що були поширені у слов’янських племен у той час.

Важко зараз сказати остаточно, чи було тут тоді слов’янське поселення, чи може, святилище верховного слов’янського бога Рода. Можливо, саме з ним пов’язяна назва міста: Родень — місто Рода.

У ІХ-Х століттях це було вже досить значне місто, про яке згадується в літописі у зв’язку з боротьбою за київський престол синів Святослава. В 980 році у Києві князював старший син Святослава — Ярополк. Його брат Володимир — новгородський князь — вирішив заволодіти київським престолом. Він примусив Ярополка втекти з Києва до Родня, який уже тоді був неприступною фортецею. Тільки хитро­щами Володимиру вдалося викликати Ярополка у Київ і там його вби­ти, щоб самому затвердитися на київському престолі. Після цих подій Родень більше не згадується в літописі. З родової фортеці він перетворюється на один із форпостів Київської держави, героїчно витримує багато навал ворогів, які йшли з півдня.

Історія Родня закінчується у ХІІІ столітті нерівною битвою з татаро-монгольськими полчищами. Жителів було знищено, будівлі спалено, мури зруйновано. Про це свідчать зруйновані житла, вугілля і попіл, який перекриває їх, розбиті і розкидані скрізь речі (серед яких немає виготовлених пізніше ХШ століття), кістки та черепи останніх жителів міста, що їх знаходять в житлах та біля них. На руїнах міста незабаром поросли ліси, розкинулися лани. І ніщо вже не нагадувало про нього, крім назви гори. Минуле було приховане на багато століть.

Археологічні дослідження Княжої гори повернули нам втрачене місто — його забудову, вигляд фортеці, оборонних укріплень, житла, господарчих споруд, врешті-решт, навіть його історію.

Родень, як й інші древньоруські міста, складався з двох частин: дитинця та посаду. Дитинець являв собою центральну адміністративну частину міста, де були розташовані палац і храм чи храми, установи та будинки заможних жителів, посад був заселений ремісниками, торгівцями та біднотою. В Родні дитинець займав «мисову» частину Княжої гори, приблизно її третину, і був оточений високими земляними валами, зверху яких ішли ще неприступні дерев’яні стіни. Посад був розташований на всій іншій частині Княжої гори і теж був укріплений, але вже тільки з напільної сторони і значно меншими валами. Все місто було густо забудовано дерев’яними наземними та глинобитними напівземляночними житлами.

На дитинці Княжої гори височів великий дерев’яний дім або палац. Під час розкопок були виявлені його залишки та коштовні срібні і золоті прикраси, які, безумовно, могли належати лише феодальній верхівці.
Десь у центрі дитинця містилася церква, бо з прийняттям християнства церква неодмінно була в кожному древньоруському місті, а часто й не одна. Церква в Родні була дерев’яною і тому не збереглася, але від неї дійшли чудові бронзові підсвічники, лампади та паникадило.

Житла в Родні були невеликими, що взагалі характерно для того часу — 18-20 м2, прямокутної форми. Вони заглиблювалися в ґрунт на 0,6-0,8 м та обкладалися зсередини дерев’яними колодками. Наземні їх частини також складалися з дерев’яних колодок, які обмазувалися глиною. Напроти входу, здебільшого, в кутку, була велика куполовидної форми піч, біля якої попід стінами йшли меблі того часу - лави, вирізані з ґрунту, поверх яких клали дошки чи сіно.

Крім жител, у Родні було багато майстерень, де ремісники виготовляли прикраси, високоякісну зброю та необхідні сільськогосподарські знаряддя, інструменти, побутові предмети. Відкрито також багато господарчих споруд, де тримали худобу, зберігали зерно, м’ясні продукти, рибу, а також різний інвентар.

На сусідній з Княжою горі Пластунці знайдено могильник Родня

Населення Родня займалося ремеслом, землеробством, скотарством, мисливством, рибальствомта іншими промислами, а також торгівлею.

Надзвичайно високого розвитку досягли в Родні ковальське, ливарне, ювелірне та гончарне ремесла, обробка дерева, різьблення по кістці та каменю, тощо. На розвиток землеробства та городництва в Родні вказують численні знахідки серпів, кіс, лопат й інших сільськогосподарських знарядь в кожному з жител, велика кількість відкритих зернових ям та льохів для зберігання зерна та городини.

Скотарство та мисливство засвідчено надзвичайно великою кількістю кісток свійських та диких тварин. Так, у Родні розводили корів, свиней та кіз. Полювали на кабанів, оленів, ведмедів, зайців, лисиць та білок.

Серед рибальського знаряддя — гачки різних форм та розмірів (також і блесни), грузила для сіток та кістки риб, що знайдені в житлах. Крім кісток звичних для нас річкових риб — лящів, окунів, пліток та сомів, зустрічаються і кістки осетрових.

Безумовно, Родень, який стояв на березі Дніпра — найважливішого водного шляху «із варяг у греки» — вів широку торгівлю з країнами того часу. Тут знайдені арабські і візантійські монети. Вироби з Родня зустрічаються в Києві, Херсонесі та інших містах. Бронзові дзеркала знайдені у половців.

Все знайдене вказує, що Родень був високорозвиненим містом, культурним центром свого часу. Не все ще відомо про древнє місто на Княжій горі, та майбутні дослідники заповнять нові сторінки історії...
Тож проїжджаючи Дніпром повз могилу Великого Кобзаря, який серцем відчував не тільки красу, а й значимість цієї землі, не забудьте зупинитися поглядом на Княжій горі. Вона й досі височить над Дніпром, а він легко і лагідно несе свої хвилі до її підніжжя.