Якщо Ви хочете познайомитися з природою Канівського природного заповідника, його історичними пам’ятками, ходімо по екологічній стежці, що проходить лісом на пагорбах неподалік садиби заповідника.

Тут Ви познайомитеся з геоморфологічними особливостями Канівських гір - унікальних Канівських дислокацій, що утворюють ці пагорби. Пройдете східним форпостом грабових лісів - грабовою дібровою нагірної частини заповідника. Відвідаєте пам’ятку історії та археології IV століття до нашої ери — поселення скіфів-землеробів Велике Скіфське городище.

Екскурсія розпочинається біля музею природи. Прямуємо по садибі заповідника, попід лісом. Далі піднімаємось на пагорб. Стежка в’ється вгору по схилу яру. Обережно рухаючись звивистою доріжкою, прямуємо все вище, адже городище скіфів-землеробів в давні часи було розташоване на вершині пагорба.

Одразу зауважуємо, що стежка пролягає вздовж глибокого яру та стрімко піднімається вгору.

Місцями прямо біля стежки - урвища та осипища глибиною до 30 метрів, з майже вертикальними стінками, і хоча загалом процеси виположування стінок цього яру майже по всі його довжині завершені, такі невеликі за площею ділянки урвищ дають змогу, хоча б побіжно, познайомитись з особливостями геологічної будови пагорбів.

Ці пагорби звуться Канівськими дислокаціями, завдяки своїй будові, де древні відклади, навіть мезозойські, опинилися зверху на більш молодих палеогенових і неогенових. Вони визнані унікальними утвореннями земної кори нашої планети, і широко відомі не лише в Україні, а й за її межами.

Від підніжжя урвища по долині яру тече струмок. Це одне з природних джерел. Ґрунтові води, що виходять на денну поверхню, живлять його протягом року. Такі природні джерела та ставки забезпечують водою мешканців правобережного лісового масиву.

Далі стежка круто в’ється розсіченим схилом яру. Його стінки здебільшого виположені та вкриті рослинністю, характерною для цього типу лісу.

Під час нелегкого підйому ми маємо змогу побачити типові види дерев нашого лісу. Вони утворюють широколистяні лісові угруповання на площі більше 1500 га правобережної частини заповідника. Це граб звичайний, клен гостролистий, береза бородавчаста, осика тремтяча, липа серцелиста, в’яз шорсткий. Досить темні широколистяні ліси з переважанням граба звичайного та клена гостролистого, здебільшого одноярусні, є похідними угрупованнями від типових двох-трьох’ярусних дібров, що колись панували на значній території Середнього Придніпров’я. Поодиноко зустрічаються дуб звичайний, ясен високий, сосна звичайна, повноцінного ярусу вони не утворюють. Так сталося через нищівне вирубування лісів у регіоні протягом кількох століть. Зараз у заповіднику ліс відновлюється природним шляхом. Цей процес триватиме й надалі.

Знайомимося з типовими видами чагарників і травостою, що ростуть під покривом деревної рослинності. З чагарникової флори переважають бруслина бородавчаста, бузина чорна та свидина криваво-червона.
Трав’янисті рослини різняться в залежності від пори року. З березня до початку травня травостій — це квітучий килим з ефемероїдів та деяких ранньоквітучих літньо-зелених рослин. Ліс у багатокольоровому вбранні залитий сонячним світлом, переповнений запахами квітучих рослин та дзвінкими співами весняних птахів. Серед килиму ефемероїдів — рясти (проміжний, порожнистий та ущільнений), проліска дволиста, підсніжник звичайний та скополія карніолійська. Яскравими лимонними квітками зацвіли пшінка весняна та анемона жовтецева. Блідо-рожеві суцвіття безхлорофільної рослини — кореневого паразита петрового-хреста лускатого. Дрібні зірочки гусячої цибульки жовтіють поміж жовто-зелених суцвіть жовтяниці. Одночасно з ефемероїдами цвітуть і літньо-зелені рослини: фіалки — запашна та Рейхенбаха, медунка темна, підмаренник запашний. Непоказними квіточками цвітуть копитняк європейський та осоки — пальчаста і волосиста.

Розмаїття барв цвітіння ефемероїдів дуже швидко, вже на початку травня, переходить у буяння кольорів квітуючих літньо-зелених рослин. У цей час аспектують: зеленчук жовтий, зірочник лісовий, розхідник шорсткий, глуха кропива пурпурова та кінський часник звичайний. Зацвітає і останній з ефемероїдів — цибуля ведмежа, вона, як і скополія карніолійська та підсніжник зичайний, занесена до Червоної книги України. Всі вони охороняються на території Канівського природного заповідника.
Все це розмаїття фарб та запахів ми можемо спостерігати, рухаючись по маршруту у квітні-травні.
Влітку під зімкнутими кронами дерев темно і прохолодно. Рівень освітленості ґрунту на рівні травостою становить 10-20% від показника інтенсивності сонячного світла, що потрапляє на крони дерев. Тому в цей час у травостої переважають непоказні тіневитривалі рослини-сціофіти: зеленчук жовтий, копитняк європейський, осоки волосиста і пальчаста, зубниця бульбиста, яглиця звичайна, фіалки — запашна, дивна і Рейхенбаха, та багато інших. Ефемероїди вже зникли з травостою, і до настання наступної весни перечікують несприятливі для себе умови глибоко в ґрунті. Темний широколистяний ліс влітку з непоказним вкриттям рослин у трав’янистому ярусі вражає своїм спокоєм та величчю.

Протягом всього літа жива природа лісу готується до часу, коли осінь розфарбує його листя яскравими кольорами осінньої феєрії затухання активного життя рослин.

Ми рухаємося далі вгору, і є досить часу на те, щоб розгледіти всі аспекти життя, що оточує нас у лісі, адже зупинок на маршруті багато. Незважаючи на незначну довжину маршруту - всього 2 км - для того, щоб піднятись на вершину пагорба, нам доведеться подолати перевищення у більше ніж 120 м.

І ось ми майже на пагорбі. Стежка пологіше прямує на його вершину. Деревостани густішають, складені вони здебільшого молодими деревами клена гостролистого, граба звичайного та липи серцелистої. Поміж них видніються повалені відмерлі стовбури берези. Тут природа нам показує, як вона здатна змінюватись, вдосконалюватись, перебудовуватись. Ці процеси відбуваються без втручання людини. Це смуга, де йде масований «наступ» лісу на лучно-степові ділянки, котрі переважають на вершині пагорбу. Лучно-степова рослинність тут поступилась типовим видам широколистяного лісу.

На вершині цього пагорба у 1950-х роках відомий археолог Галина Мезенцева відкрила та дослідила поселення скіфів-землеробів. Вік поселення — IV століття до нашої ери. Тут було виявлено залишки житлових та господарських споруд, кістки домашніх тварин, безліч фрагментів керамічних виробів та інші археологічні знахідки.

Зараз вершина пагорба вкрита рідколіссям, серед деревних рослин розріджено зустрічається береза, груша, в’яз, граб. За площею переважають відкриті ділянки, вкриті лучно-степовою рослинністю.

Рухаючись по вершині пагорба з південного заходу на північний схід, виходимо до крутого схилу, з якого відкривається чудовий краєвид на Дніпро та його заплаву — це оглядовий майданчик. Тут, як на долоні, видно будову долини рівнинної ріки — прикладом є сивий Дніпро. З висоти більше ніж 120 м бачимо русло Дніпра, його стариці — Криві озера, заплавні луки між селами Ліпляве та Прохорівка і аж ген-ген за борову терасу до самого обрію на лівобережжі. Справа — заплавний острів Круглик, що входить до складу заповідника. Після створення каскаду водосховищ таких ділянок на Дніпрі майже не залишилось...

Далі стежка веде нас донизу. І так само швидко, як і підйом, спуск стає крутим. Спускаємось вздовж яру Біляшівського, з не меншими урвищами та осипищами стінок яру. В одному місці схилу яру стежка спускається на ділянку природної зсувової тераси. Цей спуск особливо складний та захоплюючий. Здається, що ми майже летимо вниз до глибокого яру з прямовисними стінками урвища.
Зійшовши трохи донизу, опиняємося на зсувовій терасі. Вона досить молода за віком і є типовою для формувань рельєфу правобережної частини заповідника. З тераси видно залишки рову та валу поблизу ще однієї пам’ятки історії та археології — Малого Скіфського городища. Поселення було виявлено та досліджено в кінці ХІХ століття Миколою Біляшівським. На відміну від Великого Скіфського городища, воно використовувалось як фортеця. Наш маршрут проходить поблизу цього пагорба. Навіть зараз, за плином тисяч років, дістатись на його вершину нелегко. Ось у таких неприступних місцях створювали свої укріплені поселення скіфи-землероби в IV столітті до нашої ери.

Спуск по стежці завершується поруч з могилою академіка Біляшівського. Тут, біля підніжжя Малого Скіфського городища, як і заповідав, був похований відомий археолог, історик, перший директор та фундатор Київського історичного музею Микола Федотович Біляшівський. Відвідини могили академіка та вшанування його пам’яті завершують маршрут екологічною стежкою, і ми знову повертаємось до музею природи.