Днями виповнюється 90 років Канівському природному заповіднику. Це куточок нашого краю, де природа живе за своїми законами і зберігає первозданний свій вигляд. На весь світ відомі наші Канівські дислокації, які мають ознаки гір. Місце унікальне за всіма своїми ознаками. Море юрського періоду, що плескотіло на цих територіях, поступово зникло, з часом нашаровувались відклади крейдяного, третинного, четвертинного періодів. А зараз ми бачимо, в межах Канівських гір, породи юрського віку знаходяться на поверхні. Одним з перших, хто почав досліджувати причини цього незвичного явища природи, був академік В.В. Різниченко, що в 1923 році ініціював створення заповідника біля Канева. Унікальність полягала не тільки в Канівських геологічних дислокаціях, а ще й тому, що він, в той час, об’єднував могилу Т.Г. Шевченка, на його території розміщувались пам’ятки культури (Княжа гора, Мар’їна гора, Велике і Мале скіфські городища), був цікавим в зоологічному та ботанічному аспектах.
З давнини на Канівських горах селилися люди, наші предки. Тут був форпост Київської Русі проти Дикого поля, літописне місто Родень. А ще раніше войовничий народ – скіфи.

Складною виявилась історія заповідника. Неодноразово змінювалась його назва за, а саме: назва «Лісостеповий заповідник» була змінена на «Середньодніпровський», а 1939 року  - на «Канівський біогеографічний заповідник» і передано Київському державному університету ім. Т.Г. Шевченка. Чорною плямою став період війни, територія заповідника була усіяні окопами та бліндажами.

В 1952 році «за ненадобностю» заповідник було ліквідовано і на його території розмістилось учбово-лісове господарство. Лише в 1968 році статус заповідника було відновлено під назвою „Канівський державний заповідник”. У зв’язку із змінами в законодавстві 1992 року  всі раніше створені державні заповідники були перейменовані на природні.

Нині під шатром лісу Канівського природного заповідника збереглися представники рослинного світу міжльодовикового часу – це вужачка звичайна, багатоніжка звичайна, цибуля ведмежа або, як на неї ще кажуть, левурда та інші. Найцікавішим є те , що на нашій території росте скополія карніолійська, яка появилась раніше за мамонтів.

Раджу вам, хоч раз, побувати в музеї природи заповідника. Музей, створений П.С. Домашенком в 1969 році, має кістки мамонта, гігантського оленя, шерстистого носорога, первісного бика, значна колекція скам’янілих рештків відмерлих головоногих молюсків: белемнітів, амонітів; чудова колекція рослинного гербарію заповідника; опудала тварин: лося, оленя, вовка, птахів , плазунів, комах та багато інших цікавинок.

Відвідувачі, які тихо крокують екологічною стежкою заповідника, можуть на власні очі побачити тварин, що тут мешкають: козулю, дикого кабана, білку, лисицю та інших. Над заповідними островами видно як літає орлан білохвіст, що занесений до Червоної книги.

На базі заповідника проходить підготовка молодих спеціалістів Київського національного університету імені Тараса Шевченка у галузі різних природничих та гуманітарних наук. Постійно проводяться наукові дослідження, ведуться спостереження за змінами в природі, що фіксуються у Літописах природи заповідника  постійно з 1969 року.

Цього року до 90 - річчя Канівського природного заповідника науковцями Чорним М.Г. та Чорною Л.О. видано монографію «Канівський природний заповідник: передумови створення, ретроспективний аналіз діяльності, сучасний стан та перспективи розвитку», що на сьогоднішній день є найбільш змістовною книгою про історію та діяльність заповідника.

Воістину велична і неповторна природа Канівщини, що живе за своїми мудрими законами і навчає нас пізнавати розумом і серцем красу і добро цього неповторного світу.


Гордієнко О.
Канівський природний заповідник