В давні часи вершники-козаки мчали  на конях крізь ковилові хвилі. Перед ними був безкраїй степ, а над ними безмежна синь неба… Часи пройшли, степи змінились полями і ковила стала рідкістю.

Щоб ми - нащадки козаків теж могли побачити цю окрасу українського степу, можна допомогти поширенню цієї рослини, висіваючи її у  місцях зі сприятливими умовами.

 Саме це зробили працівники Канівського природного заповідника разом з учнями 4-го класу Канівської санаторно-курортної школи-інтернату та вчителем Сидоренко Людмилою Володимирівною.  9 червня насіння ковили дніпровської висіяли біля підніжжя Пилипенкової гори.

 Сподіваємося, що насіння прийметься і через декілька років маленький шматочок степу радуватиме око людей.