Заповіт
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани і гори — 
Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
       В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
       Незлим тихим словом.

22 травня — це знаковий день для України, української історії, українського народу. Саме цього дня 1861 року відбулось перепоховання Українського Пророка — Тараса Григоровича Шевченка. Пам’ятаючи його заповіт, вірні друзі, через два місяці після смерті поета перевезли труну з тілом поета на українську землю з Петербурга. Для перепоховання обрали Чернечу гору над Дніпром у Каневі, де Тарас Шевченко мріяв побудувати хату. З того часу ця гора називається Тарасовою і є святинею для кожного українця. 
Урочистості розпочались пішою ходою від Успенського собору до могили Тараса Шевченка. Частина пошановувачів рухалася «останнім шляхом Кобзаря», що пролягає Канівськими горами. Покладанням квітів до пам’ятника на могилі Великого Кобзаря, виступами І. Д. Ліхового — першого заступника міністра культури України, Ю. О. Ткаченка — голови Черкаської державної адміністрації, В. М. Коваленко — голова Черкаської обласної ради. Відбулось вручення Шевченківським національним заповідником грамот та подяк добродійникам, меценатам, спонсорам. Урочистості завершились виступами різноманітних музичних виконавців та творчих колективів, відомих в Україні та за її межами. 
Цього травневого дня працівники Канівського природного заповідника Навчально-наукового центру «Інститут біології» Київського національного університету імені Тараса Шевченка також вшанували пам’ять Кобзаря — поклали квіти до його могили, оглянули оновлену експозицію музею Тараса Шевченка.

Адміністрація Канівського природного заповідника.