З цієї дати у 1971 році розпочала свій відлік міжнародна Конвенція про водно-болотні угіддя, головним чином як середовища існування водоплавних птахів (відома під назвою Рамсарська конвенція).

Згідно зі статтею 1 Конвенції, під водно-болотними угіддями розуміють райони маршів‚ боліт, драговин, торфовищ або водойм — природних або штучних, постійних або тимчасових стоячих або проточних,  прісноводних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії,  глибина яких не перевищує шість метрів. Для визначення угідь, які можуть бути заявлені до спеціального Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення, розроблені критерії, серед яких: типовість та унікальність екосистем для біогеографічного регіону, цінність угіддя для підтримання біологічного різноманіття регіону, існування ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин, місце регулярного перебування понад 20 тис. водних птахів, або важливе місце для нересту, нагулу і зимівлі місцевих видів риб.