На мальовничих берегах Дніпра розташований Канівський природний заповідник. Його було створено відповідно до постанови Наркомзему УРСР № 156 від 30 липня 1923 року, як Державний лісостеповий заповідник ім. Т. Шевченка, площею 10 кв. верст.  За роки свого існуванні заповідник неодноразово змінював назви і площу. Сучасна його площа 2027 га.

  Територію заповідника можна розділити на три ділянки, які розрізняються природними комплексами. Це нагірна частина, два заплавні острови на Дніпрі – Круглик та Шелестів та Зміїні острови на Канівському водосховищі.

 Ще з давніх-давен територія Канівських гір була вкрита лісом. З плином часу людина почала розчищення лісу для розширення площ орних земель, тому величезні масиви деревостанів вирубувалися. У XVIII - першій половині XIX ст. у зв'язку з бурхливим розвитком цукроварної промисловості знищення лісів на Канівщині набуло масового характеру — лісистість зменшилася. Зливи, які іноді траплялися навесні або влітку спричиняли швидкий ріст ярів. Потоки води руйнували та змивали найцінніші для людини надбання природи – грунт, або, ще точніше гумусову його частину.

Канівський природний заповідник знаходиться в тій частині України, де на початку XIX ст. відбувались інтенсивні процеси ерозії ґрунтів. Про це свідчить той факт, що безпосередньо до самого заповідника підходить своїми вершинами один з найбільших ярів Європи – Великий Хмілянський яр, що простягається на 10 км, має понад 500 відгалужень, а периметр його з вершинами – 110 км. Глибина окремих проваль сягає 70 метрів. У нагірній частині заповідника значну площу займають яри – Гнила балка, Сухий потік, Меланчин потік, Комашиний яр, Мар’їн яр. Глибина їх місцями складає 30-40 м.

Канівські яри, з геологічної точки зору, почали цікавити науковців. Адже в цих місцях відкриваються відклади різних геологічних епох. Тривалий час вивченням природи Канівських гір займався український геолог , академік Володимир Різниченко. Саме він помітив інтенсивний розмив ґрунтів у великому яру-байраці, що прилягав до Чернечої гори. Вчений вбачав у цьому загрозу, наслідком якої може бути знищення могили Кобзаря. Звертаючись до держави, він звернув увагу також на велике значення цієї території з історико-культурної, ботанічної, зоологічної, геологічної, метеорологічної та навіть меліораційної точок зору. Адже тут розміщені унікальні Канівські геологічні дислокації. Назва «дислокації» означає, що давні відклади юрської, крейдяної і третинної систем накривають молодші четвертинні відклади. В результаті переміщень цих порід утворились високі пагорби, які навіть науковці часто називають «горами». Зокрема це «Княжа гора», «Мар’їна гора», «Мале скіфське городище», «Велике скіфське городище». Тут же були виявлені поселення легендарних скіфів,  відкриті залишки поселень трипільської, зарубинецької, черняхівської культур. Цінна флора і фауна, особливі погодні умови також потребували збереження і дослідження.

Усе це послугувало аргументом для утворення заповідника біля Канева в 1923 році.

Пройшло багато років, ліси відновилися, яри припинили свій ріст, заповідник увійшов до складу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кілька разів змінив назву і статус, багато науковців працювало над його дослідженням, тисячі студентів здобули тут знання під час проходження практик. Помилуватися тутешньою красою приїжджають люди з усіх куточків України.

Олена Нестеренко

Фото: Микола Борисенко

Канівський природний заповідник